цикл «Нові імена на карті Гайсина». Сьогодні ми знайомимо гайсинчан з великою княгинею Ольгою, ім’ям якої, рішенням сесії міської ради перейменовано вулицю Лізи Чайкіної.

Княгиня Ольга — мудра, сильна, харизматична постать із золотих сторінок нашої багатовікової історії. Її походження залишається загадкою. Існує кілька версій, проте жодна з них не підтверджена науково на сто відсотків. Так само невідомий точний рік її народження.

Літопис розповідає, що Ольга доводилася родичкою князю Олегові – тодішньому правителю.

903 року її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилося двадцять п’ять літ. Оскільки Ольга тоді була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.

Ігор став повновладним правителем Київської Русі, коли йому виповнилося тридцять п’ять. Про роки його правління відомо дуже мало: Ігор ходив у далекі військові походи, які відволікали його від внутрішніх подій. Тож Ольга дедалі більше бралася за справи управління державою.

Тоді в Києві було вже багато християн, які під час укладення миру з Візантією 944 року присягали не біля ідола Перуна на дніпровській кручі, як місцеві язичники, а в соборній Іллінській церкві на Подолі. Християнам, на відміну від язичників, були властиві грамотність і широта кругозору, що необхідні у веденні державних справ. Тому Ольга в управлінні спиралася саме на них, поступово схиляючись до їхньої віри.

Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром, тому князь повернувся. Це обурило древлян, і вони вбили Ігоря.

Після смерті Ігоря на плечі княгині Ольги ліг важкий тягар — придушити бунти і виступи племінних князівств проти Києва. Убивство Ігоря знаменувало те, що почала падати стара імперська система, в основі якої лежали договори Києва з племенами. Аби зберегти цілість держави, в Ольги не було іншого виходу, як почати складний процес ліквідації племінної автономії. Вона знала, що це передбачає зіткнення з племінними князями, але зважилася на це. Власне від цього починається процес територіального окреслення Київської Русі, себто вперше до двох традиційних векторів політики (зовнішня і внутрішня) додається ще один — геополітичний. Своє правління на великому київському столі княгиня Ольга почала з помсти древлянам за смерть свого мужа Ігоря. В основі літописної оповіді «Повісті врем’яних літ» лежить легенда з глибоким символічним підтекстом. Тут описується, як древляни не один раз посилали до Ольги послів — найкращих представників своєї землі — із пропозицією стати дружиною древлянського князя Мала. Вона тричі знищує послів від древлянського князя Мала — закопує у землю, спалює у лазні, наказує своїй дружині посікти після спільного бенкету. Остання, третя, помста здійснюється фактично на могилі Ігоря і є своєрідною тризною по ньому. Така потрійна помста княгині є, власне, відображеним у символічному світлі ритуалом язичницького поховання. Потім Ольга повертається до Києва, збирає воїнів і вирушає знову на древлян. Четверта помста — похід Ольги у Древлянську землю, коли вона, протримавши Іскоростень в облозі ціле літо, взяла місто хитрістю, попросивши данину від кожного двору по три голуби і по три горобці. Птахів відпустили назад із прив’язаним до ніг палаючим ганчір’ям. І сталася тоді в Іскоростені велика пожежа, і «не було двору, де б не горіло». Ця подія датується 946 р.

Опір древлян було зламано, і більше ніхто з тих, хто мусив платити данину, не повставав проти Ольги. І хоча фольклорні мотиви в літописних оповіданнях очевидні, безсумнівне одне: древляни були суворо покарані. Княгиня теж дістала уроки з обставин загибелі чоловіка. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі й почала облаштуванням великокнязівських господарств і доходних промислів. По всій землі було наведено порядок.

Княгиня Ольга надавала великого значення міжнародній політиці, утвердженню Русі у світовому контексті тогочасних держав. Народжена у давньому болгарському роді королівського походження, вона знала, що дипломатичні відносини Русі з іншими сильними державами світу роблять саму Русь сильнішою і впливовішою на світовій арені

Вона відвідала Візантію – одну з найсильніших держав Європи. Тут княгиня хрестилася, причому візантійський імператор Константан був настільки нею зачарований, що нібито запропонував їй руку й серце, проте змушений був задовольнитися лише роллю хрещеного батька Ольги.

Правління княгині було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Її справу підхопив онук Володимир, який і охрестив Київську Русь.

Ольга — символ держави Київська Русь. Від княгині Ольги пішов славетний рід руських князів, тих, кого ми можемо називати попередниками і вчителями сучасних політичних лідерів. Шанують княгиню Ольгу на Україні.

У Києві та Київській області є багато місць, які історично пов’язані з нею. Це і київські музеї, і церкви, і Ольжині дуби – пам’ятник природи на лівому березі прекрасної Десни, і Ольжин острів, і величний пам’ятник святій Ользі на Михайлівській площі міста Києва та інших містах України.

Багато гайсинчан знають цього сивочолого, привітного чоловіка, який часто прогулюється центральної вулицею міста. Читали його вірші, слухали пісні написані ним. Це Володимир Васильович Дверницький, якому сьогодні виповнюється 85 літ.

Народився Володимир Васильович 01 серпня 1938 року в селі Степашки в сім’ї вчителів. В післявоєнний 1946 рік сім’я переїхала в м. Гайсин, де батько Василь Хризантович вчителював в міській школі №З, а мати працювала вихователем в дитячому садку №1.

Навчаючись в четвертому класі загальноосвітньої школи № 4 Володимир записався до складу духового оркестру. Першим його вчителем був Василь Леонтійович Шпиль, музикант від Бога. Він зумів у душі хлопця викреслити ту іскру, з якої розгорілось полум’я нев’янучої любові до музики. Спочатку молодий музикант оволодів корнетом, а через рік йому підкорився й баритон. В сьомому класі Дверницький вже був старостою гуртка.

Далі була армія, де талановитий юнак проходив службу в зразковому військовому оркестрі Прикарпатського округу. Під час служби поступив на навчання у Львівське державне музичне училище, яке закінчив уже після демобілізації. У військовому ансамблі він написав свій перший музичний твір – пісню на власні слова «Гайсинський вальс», він був надрукований в районній газеті «Радянське село».

Після служби і навчання повернувся в рідне місто. Працював на консервному заводі, де організував духовий гурток. Згодом перейшов на швейну фабрику майстром з наладки машин, а потім в комбінат побутового обслуговування. За сумлінну працю був нагороджений орденом «Знак Пошани» та медаллю «За трудову доблесть». За написання пісень на Чорнобильську тематику відзначений медаллю «За заслуги І ст.».

Але музики Володимир Васильович не залишав ніколи. Більше тридцяти років грав в народному духовому оркестрі районного Будинку культури. Поряд з цим пише музику до пісень. Композиторська діяльність митця багатогранна. Чудовий мелодист, тонкий лірик, філігранний інструменталіст Дверницький створив безліч пісенних творів. Для написання пісні Володимир Васильович використовує свої вірші та твори наших земляків: Ірини Косенко, Тамари Грамарчук, Галина Нарожної, Дарії Кобзар, Галини Твердоли та інших. Зі сцени Будинку культури линуть пісні «Мої літа», «України сини», «Рідна сторона», «Оркестр духовий». «Тільки ти», «Рідний край», «Ліквідатор» та інші.

Кращі твори автора зібрані в збірках «Від душі до душі» (2012), «Береги життя» (2016), «Миттєвості в мелодіях і піснях» (2018), «Добрі люди, мої земляки» (2021), «Я вам завдячую за все» (2022). В них автор поділився найкращими своїми творами й такими, які писав до віршів інших авторів. «Червоною ниткою» проснувались у збірках твори, що свідчать про любов Володимира Васильовича до України, рідного краю, історії і сучасності, до людей і музики. Його марші, відомі пісні, інструментальні твори – це тріумф духової музики, успіх самодіяльного композитора.

Береги життя є у кожного з нас, але вони завжди ведуть до тієї пристані, де був початок джерельця, яке звивистими струмочками тягнулось до прекрасного, до людей, природи, до незбагненного й неперевершеного світу.

Тож, ми щиро вітаємо Володимира Васильовича з його ювілейною датою. 85! Це вік мудрості, загальної поваги і пошани. Так нехай же поруч завжди будуть близькі люди, чуйні й турботливі, вірні і улюблені. Шоб радість і здоров’я не залишали Вас. А оптимізм і бажання жити не висихають ще багато багато років. І криниця творчості і таланту ніколи

неміліє. З ювілеєм!