
В. Стус належить до передової ланки українських шестидесятників, дисидентів та героїв. Він син вінницької землі, де народився, але не менше і син Донеччини, де учився і викладав, і син Києва, де працював, а помер поет у далекому краї в карцері під час голодування на 48-му році життя, поховали його в безіменній могилі на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 року прах В. Стуса перевезли до Києва й перепоховали на Байковому кладовищі.
В Україну поет В. Стус повернувся, як він і передбачав, щойно коли закінчився термін його вироку та поета реабілітували. Така була ворожа жорстока радянська дійсність.
Пророчими було його слова:
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
На батьківщині поета вшановують його ім’я. З нагоди дня пам’яті В.Стуса в Гайсинській центральній бібліотеці організовано виставку- реквієм «Вічність пізнаю, даровану годиною лихою». Тут представлені основні видання творів, поета, література про життєвий і творчий шлях, вшанування пам’яті на його рідній землі.
Останні коментарі