Топоніміка с. Митків

Архівні дані говорять, що перші поселення були 2-3 км від місця, де тепер розміщене село. Це була невелика височина, яка проглядалась звідусіль. Тут часто здійснювались набіги татар. Люди змушені були втекти до болота. За народними переказами лісами проходив шлях, і землевласник збудував через трясовину місток, посадив там кріпака і звелів брати плату – «мито» за переїзд. Навкруги місцевість була такою, що об’їхати було ніде, і люди змушені були платити мито. Пізніше в цій місцевості почали оселятися люди, утворилось поселення Митків.

В селі Митків до цього часу зберігають народні назви вулиць, кутків, присілків. Серед них: Дрантівка, Фундуклеєва, Присілок, Дубина.

–         Вулиця Дрантівка – походить назва від того, що на цій вулиці жили переважно бідні люди.

–         Вулиця Фундуклеєва – називали вулицю за те, що там жило дуже багато п’яниць.

–         Присілок Дубина (тепер Степове) походить назва від великої кількості дубів, що росли тут.

Біля села ростуть ліси – Діденків ліс, Ріжок, «Осітній».

Ліс «Осітній» – за народними переказами, біля лісу стояла корчма. Цим шляхом їхали чумаки із Криму, везли сіль. Вони залишались в корчмі на кілька днів, а тим часом злодії ламали осі на колесах. Чумаки змушені були лагодити осі, щоб їхати далі. Від слова «ось» і походить назва «Осітній».

Радують сельчан і плеса ставків, які розкинулись в селі. І вони мають свої народні назви.

–         Скарбів ставок – ставок належав багатому панові. За народними переказами, коли той пан відчув, що буде помирати, то все своє золото втопив у ставку. Від того часу ставок називають «Скарбів».

–         Попів ставок – колись належав попові.

–         Висока гребля – в селі це найвища місцевість.

Через село протікає річка Кублич, у народі її називають «Вовнярка». Ходить така легенда: місцевість була болотяна, і в одному місці на поверхню прорвалися цілі фонтани води. Вода стала швидко прибувати і захоплювати все на своєму шляху. Неподалік цього місця паслась панська отара овець. І щоб вода не затопила село, пан наказав зігнати отару до того місця, звідки вирувала вода. І от із допомогою овець (овечої вовни) загатив прорив. З тих пір річечку називають «Вовнярка».

Неподалік села був чоловічий монастир, який зруйнували кримські татари. Вони доходили до цієї місцевості в 1680-х роках. Уцілілі монахи пішли далі в ліси і побудували церкву, навколо почали оселятися кріпаки, рятуючись від панського ярма. Так виникло поселення Слобідка. Тепер це Слобода Тишківська.

Поруч з селом є поле і долини, які називають «Ляхецьке» – ця місцевість належала польському панові – ляхові.

Є в Слободі Тишківській і добре відома Онуфрієва криниця.  Про святість і цілющість Онуфріївської криниці ходить багато легенд. За однією з них 5 століть тому з далекої гори Афон ішов чернець Онуфрій. Від довгої мандрівки він знемігся, тіло його вкрилось ранами, що неспинно кровоточило, викликаючи нестерпний біль. А найбільше допікала спрага, та ніде ні крапельки води. Онуфрій безсило впав на коліна у якомусь ярочку. Скільки там пролежав, не пам’ятає. Та раптом відчув запах води. Підняв голову, глянув на траву, розгріб її. Почав двома пальцями колупати землю. І ось забив жаданий струмінь прохолоди. Від цієї води зарубцювалися рани, відновилися сили, що й дало йому сили прийти до брами монастиря.

Незабаром, як помер той мандрівник, мешканці монастиря звели над джерелом писану капличку, а поруч дерев’яний хрест закопали.

Онуфріївська криниця знаходиться серед верб, має простий, але напрочуд привабливий вигляд. Бетонні круги ведуть у глибину землі на 8 м., а на верхньому недавно вміло зроблена чиїмись дбайливими руками цятрина. Добротний оцинкований дах захищає криницю від опадів. А праворуч і ліворуч стоять хрест – обереги: один низенький, почорнілий від часу, а другий – високий новий.

Щороку в червні, коли розквітає пахуча липа, а все навкруги міниться літніми барвами із ближніх і далеких сіл їдуть і йдуть віруючі православні християни до святої криниці, приїжджають священики з усієї України. Відправляють молебень, освящають криничку, а потім насолоджуються джерельною прохолодною водою. А жителі навколишніх сіл п’ють цю воду, вмиваються нею, набирають її собі додому, бо ж помічна від багатьох хвороб, чистять джерела.

Тож, живи, кринице! До тебе є кому йти, про тебе є кому дбати. І хочеться вірити, що коли прийдешні покоління виринуть із глибини всесвіту, її так само очистять, зцілить і здивує ця чиста джерельна вода.