Культурна спадщина України – надбання всього людства

Моя Україно прекрасна, 
Пісень і волі сторона. 
Олександр Олесь.

      Світова спадщина ЮНЕСКО – це неповторні куточки природи і рукотворні пам’ятки, які демонструють багатство природи і можливості людського розуму.
      Об’єкти спадщини ЮНЕСКО є надбанням всього людства та підлягають збереженню і популяризації в силу їх особливої культурної та історичної значимості. 
      Тому в 1972 році ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини.
      З кожним роком об’єктів Світової спадщини стає більше і більше.

До списку ЮНЕСКО, як культурна спадщина України вже ввійшло 7 важливих культурних і природних об’єктів та 1 об’єкт внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Серед них:

АНСАМБЛЬ ІСТОРИЧНОГО ЦЕНТРУ ЛЬВОВА

Розташування: Львів.
Час створення: XIII–XVIII століття.
Рік внесення до списку: 1998 (незначні зміни 2008).

      Історичний центр Львова, Центр Львова, або Старе місто — історично — перший район Львова, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося; політичний, економічний і культурний центр Львова. Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 га середньовічної та ренесансної частини міста Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі. Буферна зона Ансамблю історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить близько 3000 га. На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбувався у Кіото (Японія) з 30 листопада по 5 грудня 1998 року, Львів було прийнято до Світової спадщини.

      Згідно з археологічними даними, перше поселення на цих теренах з’явилося ще у ХІІ столітті в районі сучасної площі Старий Ринок. В середині ХІІІ століття князь Данило Галицький Романович на місці поселення заснував Львів у його сучасному вигляді.

       У Львові знаходиться найбільша кількість пам’яток архітектури в Україні.

• Будинок Корнякта (1580 р., Львів) // 100 найвідоміших шедеврів України /під заг. ред. М. Русяєвої. – К. : Автограф, 2004. – C. 317–321.
• Каплиця Боїмів (1609–1611 рр., Львів) // 100 найвідоміших шедеврів України / під заг. ред. М. Русяєвої. – К. : Автограф, 2004. – C. 329–333.
• Львівський Державний історико – архітектурний заповідник. //ЕІУ. Т.6.- 2009. – С.353-355.
• Мельник, О. Був національним за духом, став Національним за статусом :[Нац. музей у Львові] / О. Мельник // Уряд. кур’єр. – 2006. – 17 лют. – C. 8–9.
• Ансамбль історичного центру Львова [Електронний ресурс] //Всеукраїнський благодійний Фонд «Україна – ЮНЕСКО». – Режим доступу: http://unesco.com.ua/ua/lviv. – Назва з екрана.

СТАРОДАВНЄ МІСТО ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ

Розташування: Севастополь
Час створення: IV ст. до н. е.–XII ст. н. е.

     Херсонес Таврійський був включений у Світову спадщину ЮНЕСКО 23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі. До списку була також внесена і хора — сільськогосподарська округа навколо Херсонесу.

Херсонеське городище є єдиним в Північному Причорномор’ї цілісно збереженим зразком античного міста, який існував з V століття до н.е. до XIV століття н.е. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд.

Заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму.

Основою економіки було виноградарство, рибний промисел, ремесла і торгівля з іншими грецькими містами, скіфами й таврами. У V столітті Херсонес увійшов до складу Візантійської Імперії.

В даний час на території Херсонеса розташований Національний заповідник «Херсонес Таврійський», створений на базі Херсонеського Історико- Археологічного Музею-Заповідника, відкритого 1892 р. на базі археологічних знахідок з розкопів Херсонеса.

• Василенко, В. Над Херсонесом сходить сонце / В. Василенко // Пам’ять століть. – 2000. – № 6. – C. 83–134.
• Гуркович, В. Херсонес / В. Гуркович // Голос України. – 2001. – 5 квіт. –C. 6.
• Крощенко, Л. Володимирський собор у Херсонесі – пам’ятник над колискою християнства в Україні-Русі / Л. Крощенко, Є. Осадчий //Пам’ятки України. – 2001. – № 4. – C. 36–37.
• Рильов, К. Через усі епохи, не сходячи з місця : репортаж із Херсонеса / К. Рильов // День. – 2005. – 2 груд. – C. 23.
• Семена, М. Історія під захистом: Крим може стати «найціннішим» регіоном за кількістю пам’яток, внесених до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО / М. Семена // День. – 2012. – 28 лют. – С. 1.
• Зубар,В. Херсонес Таврійський. /В.М.Зубар. // Енциклопедія історії України. Т.10.- К.;2013.- С.372-376.

ПУНКТ ГЕОДЕЗИЧНОЇ ДУГИ СТРУВЕ

     Геодезична Дуга Струве – перша в історії ЮНЕСКО науково-технічна пам’ятка, що проходить уздовж меридіану через десять країн Європи: Норвегію, Фінляндію, Швецію, Естонію, Латвію, Литву, Росію, Білорусь, Молдову та Україну.

      У ході спеціальних пошуково-геодезичних робіт, здійснених в останні роки за активної співпраці вчених зацікавлених країн, далеко не всі з початкових пунктів були виявлені, багато з них виявилися сильно зруйнованими. Тому до складу об’єкта Всесвітньої спадщини були включені лише найбільш добре вцілілі пункти – всього 34 (в т.ч. в Білорусії – 5 пунктів, на Україні – 4 , в Росії – 2 , у Молдавії – 1) .

    Пункти геодезичної дуги Струве в Україні: «Катеринівка» (Хмельницька обл., с. Катеринівка); «Фельштин» (Хмельницька обл., с. Гвардійське); «Баранівка» (Хмельницька обл., с. Баранівка); «Старо-Некрасівка» (Одеська обл., с. Стара Некрасівка).

       28 січня 2004 року Норвегія, Швеція, Фінляндія, Росія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Молдова й Україна звернулись у Комітет ЮНЕСКО зі світової спадщини з пропозицією затвердити 34 пункти Дуги Струве, які збереглися, як пам’ятку світової спадщини.

       15 липня 2005 року на 29-й сесії Міжурядового комітету з охорони світової культурної і природної спадщини, що проходила в місті Дурбані (ПАР), було прийнято рішення про включення Дуги Струве в Список Світової спадщини ЮНЕСКО.

• В Белине открылся музей Дуги Струве [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://govorim.by/brestskaya-oblast/drogichin/novostidrogichuna/ 77327-v-beline-otkrylsya-muzey-dugi-struve.html . – Назва з екрана.
• Геодезическая дуга Струве [Електронний ресурс] // Комиссия РФ по делам ЮНЕСКО. Режим доступу:http://www.unesco.ru/ru/?module=objects&action=view&id=23. – Назва з екрана.
• Геодезическое чудо света [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.racurs.ru/wiki/index.php/Геодезическое чудо_света. – Назва з екрана.
• Дуга Струве – пам’ятка культури, науки і техніки всесвітнього значення, об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://volonter-turbota.blogspot.com/2011/06/blogpost_6313.html. – Назва з екрана.
• Дуга Струве («Російсько-Скандинавська дуга») : [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Дуга_Струве. – Назва з екрана.
• Прокаєва, В. Найзагадковіший об’єкт Всесвітньої спадщини[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://education.unian.ua/576987-nayzagadkovishiy-obekt-vsesvitnoji-spadschini.html. – Назва з екрана.
• Удивительная дуга [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://archi.1001chudo.ru/russia_591.html. – Назва з екрана.

РЕЗИДЕНЦІЯ МИТРОПОЛИТІВ БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ

Розташування: Чернівці.
Час створення: 1864–1882 рр.
Рік внесення до списку: 2011.

      Резиденція митрополитів Буковини і Далмації – найвизначніший архітектурний шедевр Західної України, яскравий зразок постромантичних тенденцій в архітектурі, збудований в дусі еклектики. Властивості архітектурно-просторового композиційного вирішення архітектурного ансамблю наддало підстави називати його чудом Сходу. Після завершення будівництва місто Чернівці отримало метафоричну назву Єрусалиму на Пруті.

     Комплекс у своїй сукупності нагадує середньовічний замок. Двір з трьох боків замкнутий корпусами, які утворюють парадний курдонер, що нагадує своєрідний бароковий церемоніальний двір.

      Резиденція стала духовним символом толерантності буковинського краю, симбіозом архітектурних стилів і культур усіх народів, що проживали у цій місцевості.

      28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції (англ. Residence of Bukovinian and Dalmatian Metropolitansa) включили до списку Світової спадщини.

• Марусик, Т. Колишня резиденція буковинських митрополитів –пам’ятка архітектури світового значення : [Чернів. ун-т ім. Ю. Федьковича (Митрополичий палац)] / Т. Марусик // Історія України. – 2008. – № 5. –C. 1–6.
• Терен, Т. Вибір ЮНЕСКО. Резиденція у Чернівцях : включення до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації / Т. Терен // Укр. культура. – 2011. – № 4. – С. 4–6.
• Чернівецький університет внесено до списку ЮНЕСКО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ridna.ua/2011/06/chernivetskyj-universytetvneseno- do-spysku-yunesko/. – Назва з екрана.

КИЇВ: СОБОР СВ. СОФІЇ І ПРИЛЕГЛІ МОНАСТИРСЬКІ СПОРУДИ, КИЄВО -ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА

      12 грудня 1990 року архітектурний ансамбль Софіївського собору та монастирський комплекс Києво-Печерської Лаври було внесено до списку Всесвітньої спадщини Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини.

      Об’єкт Всесвітньої спадщини №527 “Київ: Собор святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра” став першим від України в списку ЮНЕСКО.

       Собор святої Софії – Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор – християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури та монументального живопису ХІ–ХVІІІ століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

      Храм закладено 4 листопада 1011 р., освячено 11 травня 1018 р., спорудження розпочав Володимир Великий, завершив Ярослав Мудрий.

        Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму – центральну баню і головний вівтар; зображені основні персонажі християнського віровчення.

        Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок та мозаїк ХІ сторіччя, що збереглися в одній церкві.

• Ачкасова, В. Софійський заповідник у Києві : фотопутівник /В. Н. Ачкасова, І. Ф. Тоцька. – К. : Мистецтво, 1986. – 224 с.
• Богоматір Заступниця (Оранта) (XI ст., Софійський собор, Київ) // 100 найвідоміших шедеврів України / ред. М. Русяєва. – К., 2004. – C. 192–197.
• Собор Святої Софії.// Святий Київ: фотоальбом.-К.; 2011. – С.14-31.
• Софійський собор (поч. XI ст., Київ) // 100 найвідоміших шедеврів України / під заг. ред. М. Русяєвої. – К. : Автограф, 2004. – C. 177–186.
• Софіївський монастир . // Вечерський, В. Українські монастирі./Віктор Вечерський. – К.; 2008. – С.113-123.
• Нікітенко,Н. Софіївський Собор у Києві./Н.М.Нікітенко.// Енциклопедія історії України.Т.9. – К.; 2012. – С.720-725.
• Таран, Л. Три мандрівки по Києву з філософом Сергієм Кримським : [історія Києва, Софія Київська, Київські гори, Андріївська церква та брама Заборовського] / Л. Таран // Укр. культура. – 2001. – № 1. – C. 3–6.
• Національний заповідник «Софія Київська» [Електронний ресурс] //Офіційний сайт заповід. – Режим доступу: http://n.sophiakievska.org. – Назва з екран

      Успенська Києво-Печерська лавра – одна з найбільших святинь православ’я України, визначна пам’ятка історії та архітектури, діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

      Від часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 р. Києво-Печерська обитель була постійним центром православ’я на Русі. На території Верхньої лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому було надано статус національного у 1996 р. Монастирське життя зосереджене в Нижній лаврі. Обидві частини лаври відкриті для відвідувачів.

     Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом майже дев’яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, зміну стилістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення інженерних конструкцій. Він оргаганічно пов’язаний з унікальним наддніпрянським ландшафтом і формує силует Києва з боку Дніпра.

   Церква Спаса на Берестові – стародавня церква на околиці Берестове, пам’ятка архітектури XI–XII ст. Розташована за межею фортечних мурів Києво-Печерської лаври, проте вважається частиною історико-архітектурного ансамблю лаври, і разом з нею у 1990 році була включена до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

      Точна дата побудови достеменно не відома. За традиційною версією, церква була зведена в період правління київського князя Володимира Мономаха між 1113 і 1125 рр. як головний собор Спасо-Преображенського монастиря.

       В інтер’єрі храму збереглись розписи XVII ст., а також віднайдено фрагменти фресок XII ст.

        У церкві Спаса на Берестові похований засновник Москви Юрій Долгорукий.

• Бартош, Є. Трапезна церква Києво-Печерської лаври / Є. Бартош // Укр. культура. – 2007. – № 9. – C. 30–32.
• Воронцова,О. Лаврські печери :путівник. /Олена Воронцова. – К.:Амадей, 2000. -144с.
• Гасанова, Н. Відродження святині : реконструкція Успенського собору Києво-Печерської лаври / Н. Гасанова // Вітчизна. – 2000. – № 7/8. – C. 138–141.
• Гасанова, Н. Київський Успенський собор: портрет з уяви / Н. Гасанова //Слово Просвіти. – 2000. – № 8. – С. 8–9.
• Гасанова-Тарковська, Н. Відродження святині – Собору Успіння Божої Матері у Києво-Печерській лаврі (до проблеми реконструкції художньо-просторового вирішення інтер’єра) / Н. Гасанова-Тарковська // Народна творчість та етнографія. – 2000. – № 4. – C. 32–38.
• Гасанова-Тарковська, Н. Відродження святині – церкви Успіння Божої Матері у Києво-Печерській лаврі : (до проблеми реконструкції художньо-просторового вирішення інтер’єру) / Н. Гасанова-Тарковська //Образотворче мистец. – 2000. – № 3/4. – C. 86–87.
• Єрусалим землі руської. Києво-Печерська лавра // Календар знаменних і пам’ятних дат. – К., 2001. – IV кв. – C. 114–122.
• Кабанець, Є. «Світильник, сяючий в пітьмі…» : церква Спаса-на-Берестовім у монументальному живописі та архітектурі / Є. Кабанець //Людина і світ. – 2003. – № 8/9. – С. 34–40.
• Кабанець, Є. Заснування Печерського монастиря в світлі літописних таагіографічних джерел / Є. Кабанець // Київ. старовина. – 2001. – № 1. –C. 34–42.
• Кабанець, Є. Ще про час заснування Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря / Є. Кабанець // Київ. старовина. – 1999. – № 6. –C. 15–24.
• Києво-Печерська лавра (XI–XII ст., Київ) // 100 найвідоміших шедеврів України / під заг. ред. М. Русяєвої. – К. : Автограф, 2004. – C. 197–213.
• Києво – Печерська лавра. //Святий Київ: фотоальбом. – К.;2001.- С.32-73.
• Києво-Печерська лавра. // Вечерський, В. Українські монастирі./Віктор Вечерський. – К.; 2008. – С.90-112.
• Кілессо,С. Києво-Печерська лавра. /С.К.Кілессо. – К.: Техніка,2003. – 200 с.
• Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник[Електронний ресурс] // Офіційний сайт заповідника. – Режим доступу: http://www.kplavra.kiev.ua.
• Цуріка,Л. Їжакевич-Коновалюк: історія лаврського тандему./Людмила Цуріка. – К.: АВІАЗ, 2012. – 84 с.; іл..

БУКОВІ ПРАЛІСИ КАРПАТ ТА ДАВНІ БУКОВІ ЛІСИ НІМЕЧЧИНИ

Розташування: Закарпатська область, Рахівський і Тячівський райони.
Рік внесення до списку: 2007 (розширено 2011).

       Рішення про включення українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» до переліку об’єктів Всесвітньої природної спадщини ухвалено 28 червня 2007 року у місті Крайстчерч (Нова Зеландія) Комітетом у справах Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

     Букові праліси Карпат – транснаціональний серійний природний об’єкт, що складається з десяти окремих масивів, які розташовані вздовж осі завдовжки 185 км. Простягається від Рахівських гір та Чорногірського хребта в Україні на захід Полонинським хребтом до гір Буковські Врхи та Вигорлат у Словаччині.

      «Букові праліси Карпат» є надзвичайно важливим об’єктом для розуміння повної картини історії та еволюції роду бука, який завдяки своїй поширеності у північній півкулі є глобально важливим.

• Гамор, Ф. Букові праліси Карпат – об’єкт світової спадщини ООН /Ф. Гамор // Уряд. кур’єр. – 2007. – 24 лип.
• Букові праліси Карпат [Електронний ресурс] // Всеукр. Благодійний Фонд«Україна–ЮНЕСКО».Режим доступу:http://unesco.com.ua/ua/objects/existing/zakarpat/171. – Назва з екрана.
• Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ttp://uk.wikipedia.org/wiki/Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини. – Назва з екрана.
• Зачаровані Карпати. – Ужгород: «Карпати», 2005. – 320 с.

ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ В УКРАЇНІ

      Дерев’яні церкви карпатського регіону України — група історично цінних унікальних дерев’яних церков, які 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, були занесені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

     Українські дерев’яні храми – прекрасні і автентичні пам’ятки, в яких найбільше виражені національні риси архітектури. В Україні збереглося близько 2 тисяч об’єктів дерев’яної сакральної архітектури. Польща та Україна вирішили об’єднати свої зусилля у боротьбі за світове визнання. Дві країни подали спільну транскордонну заявку «Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні», яку було підтримано в червні 2013 року. У результаті – до Списку світової культурної спадщини потрапили 16 історично цінних унікальних дерев’яних церков: по 8 від України та Польщі.

      З української сторони – 4 із Львівської області, по 2 від Закарпатської та Івано-Франківської.

• Ковпаненко, Н. Духа святого церква. Церква в. м. Рогатин /Н. Г. Ковпаненко // Енциклопедія історії України – К. : Наук. думка. – 2005. –Т. 2. – С. 502.
• Мацегора, К. Карпатські церкви мають бути у списку ЮНЕСКО /К. Мацегора // Уряд. кур’єр. – 2012. – 23 лют. – С. 3.
• Приймич, М. Особистість в сакральному мистецтві Закарпаття кінця ХVІІІ ст. : [церковна архітектура Закарпаття] / М. Приймич // Укр. культура. – 2001. – № 2. – С. 35–36.
• Семків, В. Дерев’яна правда : [інтерв’ю з В. Слободяном, який займається просуванням української сакральної архітектури у список ЮНЕСКО / підгот. В. Семків, О. Зварич // Україна молода. – 2012. –14 берез. – C. 8–9.
• Собор святого Юра (1744–1780 рр., Львів) // 100 найвідоміших шедеврів України / під заг. ред. М. Русяєвої. – К. : Автограф, 2004. –C. 376–382.
• Церква Воздвиження Чесного Хреста із дзвіницею (кін. XV – XVIIст., Дрогобич. Львівщина) // 100 найвідоміших шедеврів України / під заг.ред. М. Русяєвої. – К. : Автограф, 2004. – C. 279–285.
• Wooden Tserkvas of the Carpathian Region in Poland and Ukraine [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://whc.unesco.org/en/news/1043. –Назва з екрана
• Карпатські церкви стали спадщиною ЮНЕСКО [Електронний ресурс] //Укр. правда. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2013/06/21/126746/. – Назва з екрана.
• Церква Святого Духа в с. Потелич Жовківського р-ну [Електронний ресурс] // Всеукр. благодійний Фонд «Україна–ЮНЕСКО». – Режим доступу: http://unesco.com.ua/ua/objects/existing/lv/371. – Назва з екрана.
• Церква Святого Юра у м. Дрогобич [Електронний ресурс] // Всеукр. благодійний Фонд Україна–ЮНЕСКО».–Режим доступу:http://unesco.com.ua/ua/lvivhttp://unesco.com.ua/ua/objects/existing/lv/370. –Назва з екрана.

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС.

       Петриківський розпис, або «Петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі із візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття.

     Визначальними рисами розпису, що відрізняють його від інших подібних видів малярства (наприклад, від українського опішнянського розпису та від російських хохломського розпису і федоскінської мініатюри), є техніка виконання, візерунки, їх кольори та біле тло.

       5 грудня 2013 року Петриківський розпис було включено до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

• Валентина Панко: «Петриківкою» все більше цікавляться у містах: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://rukotvory.com.ua/rozmovy/valentyna-panko-petrykivkoyu-vse-bilshetsikavlyatsya-u-mistah/. – Назва з екрана.
• Вишнівська, Д. Не робіть біле чорним [Електронний ресурс] / ДанаВишнівська. – Режим доступу:http://life.pravda.com.ua/columns/2013/01/25/119803/. – Назва з екрана.
• Войтенко, А. Народитися художником можна, якщо місце народження – Петриківка [Електронний ресурс] /Войтенко Анна. – Режим доступу: http://petrykivkapaint.livejournal.com. – Назва з екрана.
• Історія петриківського декоративного розпису в колекції ДНІМ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://museum.dp.ua/petrikovka.html. –Назва з екрана.
• Історія Петриківського розпису. Корифеї. [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://etnoselo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=555:istoriiapetrykivskoho-rozpysu-koryfei&catid=72&Itemid=587&lang=ua. – Назва зекрана.
• Маляр, О. В. Краса родом з Петриківки [Електронний ресурс] /О. В. Маляр. – Петриківка,2008.–15с.–Режим доступу:http://petdnepr.at.ua/publ/petrikivskij_rozpis/17-1-0-452 . – Назва з екрана.
• . Петриківський розпис [Електронний ресурс] // Електронна бібліотекаУкраїни. – Режим доступу: http://uateka.com/uk/article/culture. – Назва зекрана.
• Петриківський декоративний розпис як феномен українського орнаментального народного малярства [Електронний ресурс] // Український центр культурних досліджень. – Режим доступу:http://www.culturalstudies.in.ua/UNESCO/unesko-sp11-9.php. – Назва з екрана.
• Петриківський розпис став культурною спадщиною людства [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://upi.org.ua/news/petrikivskij_rozpis_stav_kulturnoju_spadshhinoju_ljudstva/ 2013-12-08-17360. – Назва з екрана.
• Петриковская розпись. Истоки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tatyanagarkava.com/petrikovskaya_rospis_istoki.html. – Назва з екрана.
• Петриковская роспись: история, особенности техники [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ligamasterov.com/note/37/Petrikovskaya_rospis__istoriya_osobennosti_tehn ki/ . – Назва з екрана.
• Пікуш, А. Історія Петриківського розпису [Електронний ресурс] /А. Пікуш // Центр народного мистецтва Петриківка. – Режим доступу:http://petrykivka.jimdo.com. – Назва з екрана.
• Тетяна Пата. «Пташка на калині». // Степовик,Д. Скарби України./Дмитро Степовик. – К.; Київ, 1991. – С.187-191.